Сідаємо в човни і пливемо! Вже за кількасот метрів на нас чекає перший невеликий поріг «Вільховецька хвиля». Тут будуть перші вигуки від адреналінових емоцій. Потім маршрут пролягає через с. Костилівку, стара назва – Берлибаш, що з турецької означає « голова геть». Таку моторошну назву воно отримало під час турецької навали – в ті часи, 13-14 століття ,тут відбулося чимало кривавих битв. Трохи далі, справа, височіє «Скеля кохання». Існує легенда про нещасливе кохання молодої пари. Хлопець був з бідної сім’ї, а дівчина – з багатої, через різний соціальний статус звісно не могли одружитись. Через це вони вирішили покінчити з власним життям, щоб залишитись навіки разом – вилізли на скелю, міцно обнялись і кинулись донизу.

Біла “шапка”, що видніється на горизонті – це вершина гори Піп Іван Мармароський, лівіше – гора Берлибашка. Ці гори знаходяться на кордоні з Румунією і мають ще одну назву – Гуцульські Альпи. За кількасот метрів видно ще одну скелю, але вже на другому березі річки, з меморіалом у вигляді хреста, який встановили на честь загиблих італійців, які у 19 столітті будували залізну дорогу. Вони змінювали русло річки в певному місці і наткнулися на старе кладовище. Як свідчить історія, вони заразилися чумою і багато з них померло.

На горизонті річка повертає вправо. Тут на нас чекає перший з більших порогів – “Берлибаські ворота”, він отримав таку назву через великі каміння розкидані по річці, між якими треба добре маневрувати, щоб поміститися великим човном.

На цьому місці проходимо “екзамен” по техніці проходження порогів, адже далі – наступні, більші, складніші. Саме в другій половині маршруту знаходяться найбільші пороги. Ми допливаємо до глибокого плеса, і на правому березі, на кам’янистому пляжі, зупиняємося для відпочинку. За наявності теплої, чи жаркої погоди – це чудове місце для купання. Тут можна спробувати “боді-рафтинг”, або так званий “самосплав”, адже вище плеса знаходиться шивера зі швидкою течією та високими хвилями. Хто сміливий, заходить в цю стрімку течію, лягає на спину і пропливає бурхливий потік, а потім, вже на спокійній воді гребе до берега.

Умовно, тут знаходиться середина маршруту і закінчується спокійна ділянка сплаву. Починається вхід в “Зелений лісовий каньйон” – вузьку V – подібну долину з стрімкими скелястими схилами. Незабаром почнуться найбільші пороги на маршруті. Пропливаємо останній будинок села , який ми називаємо “Хата інтроверта”. Це окрема хатина біля лісу та річки, без жодних сусідів.

Навколишню красу Карпатських пралісів не передати словами – їх потрібно бачити. От і вражаючий відрізок сплаву – наступні високі хвилі, які піняться попереду, називаються “Веселі пороги”. Вони і справді веселі, бо додають настрою і усмішки навіть тим, хто не звик усміхатись. За “Веселими порогами” на нас чекає тиха лагуна серед дрімучого лісу. На лівому березі багато скель і дерева якимось дивом добре вкорінились між ними, створивши казковий ландшафт. Праворуч вимощена з каменю стіна, яка укріпляє залізну дорогу. Потічок, який впадає в річку “біжить” по тунелю, також вимощеному з каменю. Таки хороший смак був у колишніх австро – угорських ландшафтних дизайнерів! Ця лагуна є місцем, де можна відпочити перед найбільшими порогами, бо наступні хвилини всі веслуватимуть на повну силу. Доноситься шум найбільших порогів на маршруті “Камяні ворота” або “Трибушанські ворота”. Друга назва походить від старої назви села Ділове.

Посеред Тиси стирчать великі камяні валуни. В ту пору, коли рівень води невеликий, дуже важко вмістити між ними великий рафт. Іноді човни можуть застрягнути на одному з них, але за більшого рівня води, один з каменів знаходиться під водою і утворює велику стоячу хвилю. А потім – хвиля за хвилею, вал за валом… Це найбільші та найекстримальніші пороги на маршруті. При високому рівні води невеликі рафти піднімаються на хвилях під кутом 45 градусів – тут усім буде весело. За порогами – знову лагуна, де є глибока вода, в якій можна купатися. В цих місцях частенько можна побачити диких качок, які пливуть одна за одною, або великих яструбів у небі на висоті – тут їхній дім, така собі “Рахівська Амазонка”. Іноді можна зустріти бобра з видрою, або ж лисицю, яка біжить по берегу.

Знову шумить і знову піниться вода, короткий але ефектний поріг, у вигляді великої стоячої гострої хвилі – “Язик троля”, при великому рівні води добряче накриває всіх. Тут знадобиться неабияка майстерність: відхилитись на два метри зліва чи справа – і можна цю хвилю не впіймати.

На горизонті видніється найвищий над Тисою навісний місток, висота якого над водою сягає 14 метрів, а за ним річка різко повертає під кутом 90 градусів, готуючи наступний сюрприз Тиси – поріг “Ведмежий лікоть”. Це останній “адреналіновий” подарунок від молодшої сестри Дунаю на цьому маршруті. Види тут фантастичні, відкриваються нові зелені гіганти – Мармароси – гори, які стрімкими схилами спускаються до Тиси. Ми допливаємо до серця Європи, її Географічного Центру. Тут і завершується наша пригода на човнах.